Як нині збирається…

«Готуюсь до переходу кордону України разом із Міхаїлом Саакашвілі» –повідомив у черговому божевільному твіті видатний російський опозиціонер всіх часів та народів, тобто Константин Боровой.
Я навіть знаю, як вони готуються. Звідки знаю? Музикою навіяло.

…Б. і М. зустрілися під покровом ночі…
- Влада бариг, – пошепки виголосив пароль М.
- Геть! – по складах відгукнувся Б.
- На нас чекають великі справи, – сказав М.: — Життя диктує свої закони, свої жорстокі закони. Я не говоритиму вам про мету наших зборів — вона вам відома. Мета свята. Звідусюди ми чуємо стогони. З усіх усюд нашої неосяжної країни волають про допомогу. Ми повинні простягти руку помочі, і ми її простягнемо…
Він перервав промову, уважно подивився на Б. і прискіпливо запитав:
- Ваше політичне кредо?
- Завжди! — захоплено відказав Б.
- Росія вас не забуде!
- Чому Росія? – здивувася Б.
- Всі не забудуть, – запевнив М.
Б. задоволено кивнув та запитав:
- В нас є план?
М. чомусь розгубився, зніяковів, почав озиратися, нишпорити в кишенях, аж потім збагнув:
- А, план дій… Звісно є. Отже, я переходжу кордон, а ви прикриваєте мене з тилу. Потім мене зустрічають мої вірні наїби, магараджі, мої абреки, мої кунаки…
- Хто? – не зрозумів Б.
- Мої прихильники. Весь український народ. З наметами, спальниками, карематами та ковдрами. А також з хорошим настроєм та парасольками. Потім ми автоколонами рушимо на Київ – вдаримо автопробігом по злочинній владі! Командувати парадом буду я! – очі М. затягнулися мрійливим туманом і він рішуче сказав: – Треба таку смску на Банкову надіслати! А ще «Вантажте шоколад бочках».
- Навіщо? – здивувався Б.
- Найголовніше, — бундючно сказав М. – це посіяти розгубленість, паніку в таборі ворога. Він мусить втратити душевну рівновагу. Хай похвилюється. Нехай біжить сполотнілим лицем.
- Може, замість смсок запостити кілька десятків твітів? – запропонував Б.
- Нехай Трамп твітить, – відрізав М. – Ми підемо іншим шляхом.
- Через польській кордон?
- Саме так. Але є неприємні новини… Так от, — сказав М., оглядаючись на всі боки і знижуючи голос, — у двох словах. За нами стежать уже два місяці, і, мабуть, нас дожидатиме засідка. Доведеться одстрілюватись… Я дам вам парабелум.
- Не треба – твердо сказав Б.
- Не треба, то й не треба, – не став наполягати М.
Б. трохи замислився, потім невпевнено сказав:
- Щось мені це не дуже до вподоби. Може, краще було б взяти із собою зелених чоловічків, поставити перед ними жінок із дітьми… Це ж перевірений варіант.
М зітхнув:
- Краще-то воно краще… Але не зрозуміють. Тому прийдеться ризикувати. Може, мене навіть нагородять… посмертно.
- Може, – погодився Б.
М. почав копирсатися у пакетах:
- Зараз перевірю, чи узяв все, що нам буде потрібно… Бранзулетки, годинник з написом, ніж…
- А ніж нащо?
- Та я тут подумав… виріжу десь на кордоні «Міша та Костік тут були»…
- Знаменито, – схвалив Б.
- Так, зараз ще орден причеплю…
- Якій ще орден?
- Золоте теля. Кр-р-расота!
Б. раптом обурився:
- А чого це в тебе орден?
- Бо я великий комбінатор… Тобто реформатор. Тому й командувати парадом буду я. Не вчіть мене жити.
- А я знаєш хто? Я гігант мислі, батько російської демократії. А ти хто такий?
- А ти хто такий? Адже я – президент та губернатор у минулому, а у майбутньому стану віце-королем, тобто прем’єром. А то бери й вище — диктатором!
- Хо-хо, – посміхнувся Б.
- «Хо-хо»? – образився М. – Їдьте до Києва! — сказав він несподівано. — І тоді ви зрозумієте, що моя правда. Обов'язково їдьте до Києва і спитайте!.. І вам будь хто скаже…
- Що скаже?
- Що я товстий та красивий парниша.
Б. уважно оглянув М. та погодився.
- Отак краще, – зрадів М. – Ви надзвичайно симпатичний старичок, Кисо, тобто Костику. А візьму я вас, Кисулю, до себе за секретаря. А то камердинером!.. Пристойна плата… Харч… Чайові… Ну, ну, пожартував… Засідання триває далі!
- Менше, ніж на міністра, я не згодний, – гордовито відповів Б. - Торг тут недоречний.
- То може, станеш після моєї перемоги губернатором Одещини?
- А що треба буде робити? – обережно запитав Б.
- А нічого! Намет можна поставити, дошку з паркана відірвати. І ходити містом. Вряди-годи, для поважності, оддувайте щоки.
- Непогано…
- А я що кажу! Гарна робота… була. А якщо і в тебе все добре піде, я тебе таким самим орденом золотого баранця нагороджу. Ну що, пішли брати кордон?
- Стеження нема? – поцікавився Б.
- Наче ні. Але мене постійно слухають у Вайбері, – поскаржився М.
- Вже і у Вайбері вміють? – здивувався Б. – А раніше складно було. Та все одно справлялися. Спочатку слухають, а потім – бац – прямою наводкою… Пам’ятаю, зателефонував я колись Джохару Дудаєву… – він осікся і раптом запитав. – До речі, ти телефон узяв?
- Звісно. А що?
- Та пусте, не звертай уваги. Мало як може повернутися…Ну що, йдемо?
І пішли вони, сонцем паліми, наспівуючи:
Вранці-рано
Два барани
Перейдуть кордон…
Але вже через кілька кроків Б. зупинився.
- Ви знаєте, як я вас поважаю, – рішуче сказав він, – але далі вам доведеться йти одному.
- Що сталося? – запитав М.
- Я раптом згадав, що в мене невідкладні справи… весілля… – забурмотів Б. – Ні, весілля не підходить… О! Я старий, я хворий. Я рік не був у лазні. А в нас із друзями така традиція – кожного року, саме у цей день ми ходимо до лазні. Традиції порушувати не можна. Тому я в лазню, але подумки буду з вами.
Б. прошмигнув у кущі і вже звідти доносилося все тихіше і тихіше:
- Захід нам допоможе. Будьте мужні. Повна таємниця вкладів, тобто організації. Ми щасливі бачити у вашій особі…

Комментариев еще нет.

Leave a Reply

Вы должны войти Авторизованы чтобы оставить комментарий.